26-27 травня 2011 р. у Державному вищому навчальному закладі “Українська академія банківської справи Національного банку України” відбулася VI Міжнародна науково-практична конференція “Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика”.
Метою конференції було обговорення наслідків фінансової кризи для фінансового та банківського секторів економіки країн світу, систематизація світового досвіду державного регулювання банківського сектора в посткризовий період, формування та подальший розвиток корпоративних стратегій банків.
У роботі науково-практичної конференції взяли участь понад 180 осіб, в тому числі представники з США, Австрії, Чехії, Польщі, Латвії, Російської Федерації, Республіки Білорусь, а також провідні фахівці Національного банку України, наукових та навчальних закладів, провідних банківських установ нашої держави, викладачі, аспіранти та студенти академії. До початку роботи конференції було видано збірник тез доповідей, у якому розміщено понад 160 публікацій її учасників.
- “Конкурентоспроможність банківської системи в контексті розвитку світової та національної економік” (секція 1);
- “Державне регулювання ринку банківських послуг” (секція 2).
Відкрив конференцію з вітальним словом до учасників ректор, професор академії Анатолій Єпіфанов. Бажаючи присутнім плідної праці, він наголосив, що світова криза, що затягнулася, потребує спільного пошуку шляхів виходу зі скрутної економічної ситуації.
Напрямок наукової дискусії започаткував віце-президент Федерального резервного банку м. Атланти (США) Джеральд Двайєр. Він опротестував тезу щодо початку фінансової кризи 2007-2008 років у США у зв’язку з обвалом цін на нерухомість, мотивуючи це тим, що іпотечні кредити в структурі світових активів займають близько 1 %. Фінансова криза, наголосив доповідач, – це проблема не тільки США. Ціни на нерухомість піднімалися та падали і в інших країнах. Так, ціни в Ірландії підвищилися настільки, наскільки сукупний індекс цін на житло (Case-Shiller index) в США, а впали навіть нижче. Вище, ніж у США, ціни піднялися у Великобританії та Іспанії. Але, водночас, це не означає, що ціни на житло підвищувалися та падали всюди. Наприклад, ні у Австралії, ні у Канаді не спостерігалось зниження цін на нерухомість до кінця 2010 р. Банківська криза, що проявила себе вилученням вкладів із Northern Rock, ісландських банків восени 2008 р., була викликана різними факторами. Вилучення вкладів із Northern Rock відбулось через сумніви населення в успіху запланованої сек’юритизації британської іпотеки. Ісландські банки забезпечили кредити через ісландські цінні папери, що падали в ціні. Уряд США та інші уряди на проблеми, що виникли, відреагували агресивно. У відповідь на відтік коштів з грошових ринків та кризову ситуацію на американському ринку комерційних цінних паперів, ФРС імплементувала низку програм, що містили в собі такі пункти, як скуповування комерційних цінних паперів та забезпечення їх заставою. Уряд Великобританії націоналізував Northern Rock, викупив підрозділи Ісландського банку, що оперували на британському ринку, та став гарантом депозитів в цих підрозділах. Відтак боротися з кризою необхідно всій світовій спільноті, координуючи свої дії та заходи. При цьому одним із найбільш серйозних викликів є криза державного боргу в Греції, Ірландії та Португалії. Доконаним фактом, з точки зору Двайєра, є те, що яка б не була розвинена та міцна сучасна економічна наука, спрогнозувати та упередити цикли чергових криз та потрясінь практично неможливо, можливо лише пом’якшити їх наслідки. Відтак, досить метафорично, доповідач порівняв фінансову кризу з вантажівкою, що мчить на нас на пустому шосе і яку ми не помічаємо в сутінках.
Натомість його колега, Даніель Л. Торнтон, віце-президент Федерального резервного банку м. Сент-Луїса (США), критично оцінив дії ФРС з точки зору публічності та прозорості її намірів і дій з підтримки ліквідності банківської системи, достатньої для пом’якшення кризових явищ і закликав центральні банки всіх країн до вивчення досвіду та узгоджених і скоординованих дій. На його думку, ФРС на сьогодні знаходиться у невизначеному становищі, роздумуючи, чи ринок досі має потребу у додатковій ліквідності, незважаючи на той факт, що попит на кредити ФРС повернувся до нормального становища. Щодо загальних рекомендацій Торнтон відзначив, що центральні банки можуть забезпечити необхідну ліквідність через надання кредитів банкам та іншим фінансовим інституціям, через скуповування на ринку відносно короткострокових цінних паперів. Важливо, щоб центральний банк свідомо декларував свої наміри щодо фінансового ринку. Він повинен усвідомлювати, що ліквідність штучно забезпечується для пом’якшення наслідків фінансової кризи, та, коли фінансові умови стабілізуються, надлишкова кількість грошей буде вилучена. Ринки стабілізує повідомлення, що центральний банк забезпечить необхідну ліквідність в повному обсязі та допоможе стабілізувати інфляційні очікування, даючи зрозуміти, що забезпечення ліквідності не перманентне.
Цікаво опонував доповідачам почесний професор академії, професор Банківської школи м. Познань (Польща) Юзеф Хабер, чий виступ носив назву “Чи повинні ми вірити Заходу?”. Дійсно, країни Східної Європи спираючись на поради Заходу та неоліберальну політику, розвиваються нерівномірно та неоднозначно.
- Теоретичні: дуже складно знайти всебічну та повну теорію неолібералізму. Ми маємо теорію лібералізму, де немає жодної згадки про процес трансформації. Таким чином, найбільшою слабкістю є той факт, що немає теоретичної основи переходу від планової економіки до ринкової.
- Суперечність інтересів: інтересів держави, бізнесу та людей. Ринкова свобода бізнесових та фінансових дій для однієї групи входить у конфлікт з інтересами другої групи. Пошук компромісів та взаємоприйнятних рішень – це дуже тривалий та складний процес.
- Зміни у Європейському Союзі стосовно монетарних відносин. Євро став новим інструментом для впливу на стратегічні галузі світової економіки.
- Злиття та поглинання у банківському секторі, які суперечать неоліберальним цінностям.
- Втручання держави у банківський сектор для захисту банків від банкрутств.
Перехід до ринкової економіки та регулятивна роль конкуренції має свої переваги, але, особливо в період криз, має слабкі сторони і моделює певну некерованість економіки. Та й корпоративні інтереси західних суб’єктів ринку не завжди співпадають з вітчизняними. Отже, на думку Юзефа Хабера, необхідно більше приділяти уваги своїм інтересам, а не слухати настанови Заходу.
Професор, доктор економічних наук кафедри міжнародної економіки академії Олександр Костюк, котрий, до речі, був генератором та драйвером залучення та встановлення комунікації з зарубіжними гостями, спільно з професором Американського університету Каїру (Єгипет) Моналем Абдель-Бакі та аспірантом академії Дмитром Говоруном детально розглянули ключові елементи банківських реформ, представлені в угодах Базель III. Найсерйозніші проблеми банківського сектора виходять із слабких стандартів у кредитній сфері та необдуманого управління ризиками портфелів банку, що може по суті призвести до появи так званої «подвійної кризи», яка поєднує разом з економічним спадом й інші фінансові негаразди. З цих причин Базельський комітет ініціював поправки, які в основному стосуються нових вимог щодо адекватності капіталу, ліквідності та левериджу, а також корпоративного управління. Однак завдяки значній різниці у компетентності серед регуляторів ринків, які розвиваються, реформи можуть давати неоднакові результати після впровадження.
З точки зору аспектів фінансової кризи і проблем банківського сектора центральними банками країн із перехідними економіками та країн, що розвиваються, було представлено динаміку розвитку банківських систем Єгипту та України. Якщо кількість банків Єгипту до 2010 року скоротилась з 82 до 39, то в Україні вона зросла до 194, а частка іноземних банків в Єгипті склала 19%, на відміну від 45% в Україні, що свідчить про більш суттєву керованість банківськими установами з боку головного регулятора банківської системи Єгипту. За допомогою використання маломасштабної динамічно-стохастичної моделі загальної рівноваги для Єгипту та України було прогнозовано ефект від трьох запропонованих реформ Базеля ІІІ: вплив вимог щодо капіталу, показників ліквідності та практики корпоративного управління на зростання реального ВВП, рівень інфляції та ставки відсотка.
Своїм досвідом щодо поточного розвитку банківського сектора Латвії поділилась представник Школи бізнесу (м. Рига) Анете Паюсте. Економіка Латвії, як і інших країн, зазнала значного впливу світової кризи. З піку, який спостерігався в IV кварталі 2007 року, ВВП скоротився приблизно на чверть. За прогнозами експертів, у 2011 році очікується ВВП на рівні 13,4 млрд латвійських латів, що дорівнює приблизно 26,8 млрд американських доларів або 12,3 долара на душу населення. Рецесія формально завершилась, спостерігається помірне зростання ВВП протягом 6 періодів поспіль. Рівень безробіття у березні 2011 року склав 14,4%, що на 20,5% нижче, ніж у першому кварталі 2010 року. На даний момент в Латвії оперує 31 банк, у тому числі 21 банк та 10 філій іноземних банків. Для подолання кризи фінансового сектора Латвії були застосовані такі інструменти: активна фінансова допомога держави, реструктуризація проблемних банків, ретельний контроль регулятора фінансового ринку, а також внутрішня девальвація (скорочення заробітних плат) та сильна бюджетна консолідація.
Характеризуючи конкурентоспроможність чеських банків, фахівець Банківського інституту (м. Прага) Франтішек Павелка головним чинником визначив залучення зовнішніх ресурсів. Розвиток банківської системи в Чехії доповідач умовно поділив на два періоди: до та після 2000 року. Перший період був часом формування банківської системи Чехії. Для нього характерні швидке виникнення та крах малих і середніх банків з чеським капіталом. Для другого періоду характерне вагоме проникнення іноземного капіталу у банківську систему країни, консолідація банківської системи та намагання банків захопити більшу частку фінансового ринку Чехії. Разом з консолідацією банківського регулювання та нагляду у кінці першого періоду розвитку регулятор (Національний банк Чехії) почав також регулювати аутсорсинг – залучення зовнішніх ресурсів банками для вирішення власних проблем.
- для великих банків, які мають значні холдингові групи, типовим є зовнішній та внутрішній аутсорсинг. Вони передають на виконання інших фірм навіть деякі із своїх центральних ділових функцій. Їх системи нагадують “глобально інтегровані” підприємства;
- малі та середні банки передають головним чином свої допоміжні функції.
Об’єднана група науковців в складі Клер Чемберс (Університет Східної Азії, Великобританія) Ірини Д’яконової і Тетяни Щербини (ДВНЗ “УАБС НБУ”, Україна) поділились досвідом банківського регулювання в умовах глобальної кризи на прикладі Великобританії та України. У Великобританії світова економічна криза проявила себе у 2007 р., і хоча визначити точний момент її початку неможливо, розмови про фінансові проблеми одного із найбільших банків Великобританії – Northern Rock, безумовно, стали її каталізатором. Після детального аналізу змісту 23 документів, що були прийняті потрійною системою регулювання фінансового ринку (HM Treasury, Банку Англії та Управління з фінансових послуг (FSA)), можна зазначити, що всі вони являють собою стандартну філософію вирішення проблем, що виникають за будь-якого типу кризи. Тобто спочатку стримувати кризові процеси і тільки потім переходити до здійснення необхідних реформ. Криза у банківському секторі стала яскравим прикладом такого підходу. Крім того, була висловлена думка, що банки повинні повернутися до більш простих форм діяльності та відійти від використання складних банківських продуктів. Додатково було запропоновано розділити оптову та роздрібну форми банківської діяльності. Відкрита фаза кризи в Україні розпочалася у фінансовому секторі в останньому кварталі 2008 р., а потім процес поширився на реальний сектор економіки. Гіпертрофоване зростання обсягів споживчого кредитування, що було ініційоване банками з іноземним капіталом шляхом пропозиції широкого вибору кредитних продуктів, призвело до трансформації кредитної заборгованості населення (в іноземній валюті) у негативне сальдо платіжного балансу. Цей період також характеризувався неузгодженістю дій уряду та монетарної влади, що у підсумку призвело до катастрофічних наслідків (падіння ВВП за 2009 р. складало 15% та перевищило аналогічні показники Білорусії та Росії). Однак антикризова політика НБУ отримала міжнародне схвалення, що дозволило отримати нові транші від МВФ та дещо уповільнити зменшення золотовалютних резервів НБУ, а також частково зменшити дефіцит бюджету.
Аналіз здійснених антикризових заходів свідчить, що система банківського регулювання в Україні не є достатньо розвиненою. Хоча існують деякі позитивні зрушення, проте залишаються невирішеними питання більш повного розкриття інформації, широкого залучення зовнішнього аудиту та інші.
Ганна Карчева, доцент Університету банківської справи Національного банку України детально розглянула шляхи підвищення ефективності функціонування банківської системи України. На її думку, функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, та економіки в цілому спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності діяльності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Для банківської системи низький рівень ефективності діяльності свідчить про неефективне управління активами і пасивами, обмежені можливості розвитку, низькі конкурентні переваги, підвищену чутливість до ризиків. На відміну від банківських систем інших постсоціалістичних країн, яким вдалося забезпечити прибуткову діяльність у посткризовий період, для банківської системи України до цього часу залишається невирішеною проблема подолання збитків та підвищення ефективності функціонування. Якщо для російських банків 2010 р. був найбільш успішним, оскільки банки отримали рекордний за розмірами прибуток (573,4 млрд. руб.), в основному, за рахунок низьких відрахувань в резерви за активними операціями, то для банківської системи України, хоча діяльність банків і характеризувалася жорсткою економією у своїх структурах і безпощадним вибиванням боргів у позичальників, за результатами 2010 р. збитки становили 13 млрд. грн. (за 2009 р. – 38,5 млрд. грн.). Маємо рекордну кількість збиткових банків – 35 (у 2007 р. – 0, у 2008 р. – 4 збиткові банки), які отримали збитки на суму 17,2 млрд грн., а прибутки 140 банків становили лише 4,1 млрд грн.
Особливості стимулювання розвитку електронних платежів в Україні представив фахівець Національного банку України Роман Капралов.
- стимулювання споживання;
- збільшення ліквідності банківської системи з доступних кредитних ресурсів;
- збільшення монетизації економіки;
- суттєве зниження витрат економіки на утримання платіжної системи;
- зменшення тіньової економіки;
- стимулювання розвитку окремих галузей, зокрема електронної комерції та туризму.
Разом з тим в Україні існує ряд обмежень, які стримують розвиток електронних платежів: недостатньо ефективне регулювання ринку, великий обсяг готівкових платежів, значна частка тіньової економіки. На сьогодні повною мірою не функціонує єдина державна концепція розвитку електронних платежів і побудови регуляторної системи, яка б стимулювала розвиток ринку (включаючи запровадження нових технологій електронних платежів), забезпечувала конкуренцію на ринку і надавала гарантії безпеки проведення платежів і детального інформування споживачів.
- створення умов для вільної і рівноправної конкуренції між учасниками ринку електронних платежів;
- протидія зростанню тіньової економіки і відмиванню грошей;
- стимулювання розвитку безготівкових розрахунків;
- удосконалення захисту прав споживачів.
Представниця Севастопольського інституту банківської справи УАБС НБУ Юлія Козлова в своєму дослідженні звернула увагу на перспективи розвитку банківської системи та небанківських фінансово-кредитних установ. На її думку, банки не в змозі задовольнити всі потреби економіки, зокрема, потреби, пов’язані з виконанням невластивих банківській системі функцій. Так, у світовій практиці функції довгострокового інвестування у реальний сектор економіки в першу чергу покладаються на інвестиційні фонди і компанії, інвестиційні програми яких орієнтовані на підвищений ризик у поєднанні з підвищеною прибутковістю вкладень. Переходу від середньострокового до довгострокового кредитування також має сприяти розвиток недержавного пенсійного забезпечення, оскільки принцип функціонування недержавних пенсійних фондів передбачає залучення коштів вкладників на довгостроковий період (10-20 років) з подальшим їх розміщенням на довгострокові депозити або державні цінні папери.
Доцент Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара Оксана Грабчук значну увагу приділила параметрам невизначеності розвитку банківської системи. Результати кількісного дослідження невизначеності розвитку банківської системи України дають змогу зробити наступні попередні висновки: виникненню ситуації фінансової рецесії у банківській сфері передує зростання ентропії, яке у період самої рецесії набуває екстремальних значень. Під час рецесії ентропія різко зменшується, однак деструкція системи продовжує зростати до досягнення повної глибини прецесійних явищ. Більш великі об’єкти меншою мірою підлягають впливу невизначеності. Одним з чинників ентропії може бути порушення рівноваги динаміки розвитку елементів системи, однак і вплив з боку метасистеми може суттєво пришвидшити чи пригальмувати розвиток рецесії.
Сучасний стан ринку депозитних послуг оцінив аспірант Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана Кирило Гончарук. У 2010 році банківська система досягла певного рівня стабільності, що відобразилось на показниках ринку депозитних послуг у порівнянні з кризовим 2009 роком. Загальний обсяг депозитів у 2010 році становив 414238 млн грн. і збільшився у порівнянні з 2009 роком на 86495,4 млн грн. або 26,4%. Необхідно відзначити, що темпи зростання депозитів фізичних і юридичних осіб були майже однаковими.
Загальний обсяг депозитів у березні збільшився на 3,3% (з початку року – на 6,2%) – до 439,6 млрд грн. Прискорилися темпи зростання вкладів юридичних осіб, обсяги яких збільшилися на 6,2% (з початку року – на 7,0%) – до 152,0 млрд грн. Приріст коштів на депозитних рахунках фізичних осіб у березні становив 1,8% (з початку року – 5,8%) – до 287,6 млрд грн. У структурі приросту вкладів продовжують домінувати депозити в національній валюті.
Про відносно новий для нашої банківської системи інструмент – сек’юритизацію активів – доповіла викладач Тернопільського національного економічного університету Оксана Дробніцька. Ще донедавна таке поняття як “сек’юритизація” було відоме лише вузькому колу спеціалістів, але на даному етапі розвитку необхідно врахувати, що сек’юритизаційні угоди здійснюються на великі суми не лише в США, країнах Європи та Азії, а й у країнах пострадянського простору, таких як Росія та Казахстан, де на даний момент проведено вже декілька десятків угод із сек’юритизації різних типів активів, не лише іпотечних, споживчих і автомобільних, а й факторингових та лізингових кредитів. Такі тенденції змушують звернути увагу вітчизняних банківських установ на подальше освоєння сек’юритизації активів. Сек’юритизацію активів можна охарактеризувати як складний та багатоплановий механізм, оскільки при його здійсненні поєднується емісійний, андерайтингу, кредитний та механізм рефінансування.
Головний аудитор служби аудиту Національного банку України Іван Бакало розкрив основи фінансової стійкості банків. Світова фінансова криза 2008 року показала значний ступінь вразливості українських банків до несприятливих змін зовнішнього середовища – кон’юнктури світових та внутрішніх фінансових ринків. Багато банків опинилися в кризовому стані, незважаючи на те, що тривалий час вони демонстрували стабільність дотримання показників фінансової стійкості згідно з вимогами Національного банку України, міжнародних фінансових організацій та мали стабільні рейтинги фінансової стійкості за оцінками міжнародних рейтингових агентств. Ключовим внутрішнім чинником фінансової стійкості банків є: якість менеджменту, правильна кредитна та дисконтна політика банку, стратегія банку, ефективний банківський маркетинг, дотримання існуючих економічних нормативів, встановлених Національним банком України, та чинного законодавства, професійні якості керівництва банку. Серед зовнішніх факторів впливу на стійкість банків можна виокремити: стан економіки країни; рівень інфляції, ступінь стабільності фінансової системи, динаміку цін на ресурси, кон’юнктуру ринку, систему оподаткування, політичну стабільність суспільства, зовнішньоекономічну політику держави, досконалість законодавства, міцність національної валюти, довіру громадян до кредитно-фінансової системи країни тощо.
Зацікавленість аудиторії була виявлена до матеріалів, наданих представниками Російської Федерації та Республіки Білорусь. Багато серйозних, актуальних та дискусійних тем було піднято та обговорено у виступах теоретиків і практиків Національного банку України, наукових та навчальних закладів, гостей та господарів конференції. Неформальному спілкуванню сприяли культурні заходи: огляд виставки сучасного польського плакату, колекції плакатів ООН, представленої Юзефом Хабером, відвідини скверу академії, у якому для гостей було представлено підготовлений силами академії концерт.